воскресенье, 27 декабря 2020 г.

Неліквідне золото Донбасу. Частина 5. Реквіем.

 


Стан підприємств вугільної галузі, які знаходяться на окупованій території Донбасу, не залишає місця для оптимізму. Росія реалізує свою «програму реорганізації вугільної промисловості» за допомогою маріонеткових урядів. Право на існування мають тільки ті вугледобувні підприємства, у яких є резерви для збільшення обсягів видобутку без суттєвих капітальних витрат. Всі інші – це відпрацьований матеріал.

Гасло окупантів – "дайош" дешеву електроенергію, дешеву робочу силу та «сірі» схеми реалізації продукції. Так, Росія дотує цей регіон, але не збирається дотувати окрему шахту; благодійність не в її характері.

Отже, на сьогодні, за інформацією «Донбас.Реалії», з 94 шахт, що дісталися окупантам, працює 25, і це ще не остаточна цифра.

У справі реорганізації гірничої промисловості окупаційна влада ДНР пішла по шляху, второваному ЛНР. Наприкінці вересня цього року Денис Пушилін підписав указ «Про створення державної корпорації «Надра», яка по суті є аналогом свого часу створеним у Луганську «ГУП «Востокуголь», до якого увійшли всі вугільні підприємства. Підкреслюємо – всі, і державні, і приватні.

Проте, справа ще в тому, що в процесі «реорганізації» окупаційна влада закриває шахти з порушенням вимог нормативних документів, тобто не забезпечує повний комплекс відповідних ліквідаційних процедур. Не враховується необхідність продовжувати відкачку ґрунтових вод і після ліквідації шахт, що призводить до поступового затоплення продуктивних горизонтів сусідніх шахт, як це, наприклад, мало місце у селищі Золотому, на шахті «Первомайська».

Член експертної ради при профільному міністерстві Геннадій Рябцев вважає, що раніше або пізніше, але підземні забруднені води піднімуться на поверхню та призведуть до забруднення водойм і річок.

«Просто затопити шахту і кинути її напризволяще не можна, це матиме негативні екологічні наслідки. Такі шахти, зокрема – по лінії розмежування – є бомбами уповільненої дії. Для рятування екології цих територій потрібно буде витрачати фантастичні суми» – вважає Рябцев.

До найбільш небезпечних при затопленні відносяться шахти, в яких зберігались ті чи інші відходи. Наприклад, на шахті «Юний комунар» зберігалась певна кількість радіоактивних відходів. На даний час 35% цієї шахти затоплено. Звісно, зараз ніхто не може із впевненістю сказати, що відбувається з цими відходами і буде відбуватись в процесі затоплення.

Відходи, зокрема – радіоактивні, можуть потрапити до річки Сіверський Донець, з якої Донбас п’є воду. Якщо водні горизонти, з яких беруть воду місцеві водозабори, будуть забруднені, виникне проблема водопостачання десятків і сотень тисяч людей.

Насоси на відкачках зупиняють і здають на металобрухт, а через перезволоження ґрунтів спостерігається їх просадка, тріщать житлові будинки, у підвалах з’явилась вода. Водночас висихає Ісаківське водосховище, по суті зникла мала річка Лозова і деякі інші – вода пішла у землю; є куди.

Це тільки малий перелік тих екологічних проблем, які вже виникли і можуть найближчим часом ще виникнути на окупованому Донбасі.

«Відновити більшість шахт буде або дуже складно, або взагалі неможливо – вважає президент Всеукраїнської енергетичної асамблеї Іван Плачков – тому що там вже пройдено точку неповернення. Вже у 2021 році мабуть буде марно вести розмову про вугільну галузь на непідконтрольній Україні території».

А тепер давайте замислимось – хто рахував, скільки коштів знадобиться Україні для відновлення майже знищеної галузі. Десь у рядках новин то тут, то там проковзують наміри західних держав дати нам то 20, то 40 мільйонів доларів чи євро на відновлення Донбасу, причому без акцентування на такий аспект, як безповоротність позик.

Цю територію Україні потрібно ще повернути, але у такому стані вона стане важким тягарем для нашого бюджету. Само собою, її повернення аж ніяк не справдить сподівань на швидке покращення життя і для населення нині окупованої частини Донбасу. Проте, цей аргумент якось було втрачено в процесі перемовин Нормандської четвірки.

Шановні наші європейські партнери і гаранти! Ці шахти і вуглепереробні підприємства не бомбили і не обстрілювали, але їх знищено, причому відомо ким. Тож напрошується питання – невже на відновленні промислового потенціалу Донбасу ви теж маєте намір заробити? Може тому ви так наполегливі у питанні якнайшвидшого повернення окупованих територій на умовах окупантів. А хто заплатить за розруху?

Як медіатехнолог Суркова публікував «новини» в українських ЗМІ

 

Саргіс Мірзаханян відомий як помічник російського депутата Ігоря Зотова, член його «Російської партії пенсіонерів за справедливість». Електронне листування Мірзаханяна вже потрапляло в поле зору українських дослідників, коли вони вивчали кілька тисяч електронних листів Владислава Суркова та заступника Суркова Інала Ардзінби, і з яких випливало, що він займався підтримкою російських проєктів федералізації України та співпрацею з прихильниками Путіна в Європі.

Дамп складається з майже 20 тисяч імейлів. Велика його частина – майже щоденне листування між медіатехнологом Саргісом Мірзаханяном і: російськими ЗМІ, виконавцями, що працювали з рекомендованими медіа-компаніями в Україні, а також листування з «клієнтами»: Олегом ЦарьовимЯною ЛонтратовоюАльоною Березовською та іншими.
 

Основним виконавцем по рекомендованих компаніях в українському інформпросторі є людина на ім'я (у всякому разі, так написано в імейлі) Ніна Мартинова, через яку Мірзаханян погоджує розміщення в українських ЗМІ певних матеріалів. Чи існує така людина, чи це – поштова скринька, яка використовується під вигаданим іменем, ми ще не з'ясували. Але фото людини зі схожим прізвищем та ім’ям є на сайті «Українського Вибору».

 

Наведемо вам абсолютно невеликий приклад того, що розміщувалось і на які теми навесні 2017 року.

 Наприклад, навесні 2017 були розміщені (судячи з усього, за гроші. Медіа-плани з цінами є в дампі, як і узгодження цін окремих публікацій) матеріали, такого характеру:

1.  Імпічмент Порошенка: коментарі від ОПЗЖ, Мороза, Київради, АТОшніків, Глави антикорупційного комітету, Тарути, Бєлгородської громади, «НАБУ заблокували активісти з вимогою проти Порошенка». Великий пласт різних публікацій на тему імпічменту.

2.  Другий пласт публікацій - це «Угорці вимагають більше прав». Взагалі по Закарпаттю в папках вхідні та вихідні понад 50 повідомлень. В основному це пересилання аудіо / відео та текстів для підготовки статей Мірзаханяну. А потім від нього розсилка Ніні Мартиновій з вимогою «опублікувати терміново» в такому-то українському ЗМІ. Далі звичайно слідує присилання Мартиновій назад посилання на вже опублікований матеріал в українських ЗМІ і його подальше пересилання по російським ЗМІ цієї публікації.

3.  Запрошення, підготовка приїзду в Крим депутатів різних партій з Європи, як «Ліга Півночі», «Вперед Італія», «Альтернатива для Німеччини», «Свобода та пряма демократія Чехії», австрійська партія «Свобода». Ця частина листування - окремий блок, тому що Мірзаханян навіть у своїй біографії пише про те, що два Ялтинських форуми організовував він особисто.

4.  Четвертий великий пласт - це матеріали про допомогу «українським біженцям», жителям Донбасу (тут і поїздки на окуповану територію і обговорення підготовки різних виступів «спікерів» Мірзаханяна на цю тему).

5.  Публікації на тему підтримки ініціатив Бондарчука щодо афганців.

6.  Окремі регіональні приводи типу: «Завод Запоріжжя хоче відновити відносини з РФ».

7.  Чи інформаційний привід - «польська громада Львова блокувала трасу».

8.  Є явно постановочні мітинги з дивним відео, знятим то днем то вночі і подальша розсилка по ЗМІ статей на тему: «Блокування ЦВК і зіткнення під ЦВК з поліцією».

9.  Як ми вже писали регулярно зустрічається угорське питання, наприклад з темою статей: «Угорська громада Закарпаття збунтувалася проти Порошенка».

10.  Мітинги по Мелітополю зі зверненням ОПЗЖ Балицького.

11.  Тема «утиски свободи слова» теж один з постійно використовуваних наративів: «В Україні нацменшини збираються подати до Європейського суду через квоти на ТБ».

12.  Регіональні мітинги і виступи на тему імпічменту: «Жителі Чернігова про імпічмент Порошенко».

13.  Трьох-ходова провокація на тему захоплення мітингувальниками приймальні Кабміну: «Проти прихильників Порошенко був застосований газ». (І це ось ми тільки вийшли на 13.03.2017)

14.  10.03.17 - «3 нацобщини засудили ініціативи Порошенко про мовні квоти».

15.  09.03.17 «Прихильники імпічменту третій день утримують приймальню» -, а потім ось вони продовжили 13.03, нібито проти них був застосований газ.

16.  09.03.17 - заява Киви про те, що МВС залучить до кримінальної відповідальності активістів російських земляцтв.

17.  8.03.17 - «В’ятровича привітали з 8 березня».

18.  7.03.17 - Про російське земляцтво. Там кілька статей було і по Одесі, і по Дніпру.

19.  07.03.17 - «Ті, що вимагали імпічменту Порошенко провели ніч в приймальні КМУ». Це, власне, те саме, що потім було додатково висвітлено 09.03.2017 (# 13) і 13.03.2017 (# 15) в публікаціях.

20.  02.03. З'їзд викладачів російської мови.

21.  «В’ятрович знову в російських ЗМІ».

22.  «Ківалов не боїться Грицака».

23.  «Губернатор Запоріжжя готує відповідь Мелітопольській Міськраді з приводу теж російської мови».

24.  Про Порошенко і В'ятровича.

І це публікації для розгойдування ситуації в Україні менше ніж за 3 місяці.

Яким чином вони в основному були ініційовані? Було кілька методів.

Перший, найпростіший метод - це коли матеріал розміщували більш-менш відомі центральні та національні українські ЗМІ і після цього його переопубліковували в російських ЗМІ. Однак таких випадків було дуже мало.

Другий варіант, який використовувала група Мірзаханяна, - це коли якесь невеличке регіональне інформаційне агентство або інформаційний ресурс публікував матеріал у себе. Наприклад, так було з приводу Ківалова. Цей матеріал брав Одеський «Топор.UA». Потім цей же матеріал Мірзаханян обробляв, відправляв Ніні Мартиновій з жорсткою вимогою «розмістити терміново». Він часто вказував, де саме потрібно було розміщувати. У яких конкретно українських ЗМІ. Судячи з усього, це робилося за гроші. І після того, як ці матеріали виходили в первинному українському ЗМІ, буквально відразу ж протягом короткого часу, іноді 20-30 хвилин, іноді годин йшла розсилка по російським ЗМІ.

Третій варіант ще цікавіший. Були зареєстровані сторінки на Facebook або на YouTube з мінімальною кількістю передплатників, де публікувалося відео або фотоматеріали про організовані акції. Судячи з усього, деякі з цих акцій були спеціально організовані помічниками Мірзаханяна. Наприклад, акція по захопленню приймальні Кабміну і сама сторінка на Facebook, наприклад, на якій посилаються по захопленню приймальні, проіснувала буквально 10 днів. З цього «захоплення приймальні Кабміну» вони організували 3 хвилі публікацій - в день, коли була захоплена приймальня, потім день, коли вони продовжували утримувати приймальню Кабміну і вимагали імпічменту, і в третій раз - це коли проти протестуючих нібито був застосований газ. Після цього сторінка була благополучно закинута.

Четвертий метод отримання публікацій - це коли їх кореспондент, що представляється від якогось практично невідомого агентства, які не ідентифіковане в інформаційному просторі України, обдзвонює потенційних спікерів, які можуть щось сказати на потрібну їм тему. Це часто були депутати від ОПЗЖ Верховної Ради (на 2015-2017 рiк це були депутати вiд "Опозицiйного блоку" i "За життя", якi пiзнише увiйшли в ОПЗЖ), були депутати від ОПЗЖ регіональних, обласних або міських рад. Іноді це був, до речі, на той момент радник Міністра внутрішніх справ, наприклад, Кива. Цих інтерв'ю, до речі, досить багато в папці «вхідні» Мірзаханяна у вигляді аудіофайлів, які від нього потім виходять у вигляді тексту майбутніх статей. У цих аудіофайлах, власне, міститься наговорений текст з потрібними спікерами на потрібну тему. Потім з них вибираються найбільш необхідні російській пропаганді тези. Потім ці тези, власне, перетворюються в статтю. Стаття відправляється Ніні Мартиновій, яка публікує її в українських ЗМІ, а потім вже з українських ЗМІ з посиланням відправляється ця публікація в російські ЗМІ.

Щоразу «заказухи» спочатку йшли через публікацію в українських ЗМІ. Судячи з листування, за гроші.

У дампі є і список ЗМІ з цінами розміщення. Є окремі емейли, де, наприклад, в листі від 16.02.2017 Мартинова пише Мірзаханяну (орфографія збережена): «Главком за 2-ву ціну, наш варіант в розділ економіка з посиланням на« Вести »візьмемо».

Не дивлячись на те, що Мірзаханян дуже часто вказував, які ЗМІ він хотів би, щоб опублікували цей матеріал. Не завжди йому вдавалося опублікувати в тих ЗМІ, в яких він хотів. Іноді це були інші ЗМІ. Але, тим не менш, в таких ЗМІ вдавалося проштовхнути потрібну тему. І потім робилася розсилка вже на великі російські ЗМІ. У листі від 15.02.2017 Мартинова скаржиться Мірзахаяну про те, що їх підрядник пише про неготовність розміщувати проплачені статті цілим рядом українських ЗМІ (наводжу повністю текст цього листа).

До речі, перерахуэмо які російські ЗМІ брали участь в подальшому поширенні. Наприклад, у Мірзаханяна в папці «Draft» лежить один з емейлів - «зустріч 23 січня 2017 о 17:30» і там є перелік тих, кого він запрошував «для обговорення»:

1. Євген Бекасов - головний редактор телеканалу "Росія 24" (зустрічається в подальшій відправці матеріалів Мірзаханяном досить часто)

2. Олексій Гореславський - виконавчий директор медіа-холдингу "Rambler & Co" (майже не зустрічається)

3. Арсеній Оганесян - головний редактор газети «Известия» ( «Известия» зустрічаються в подальшій відправці матеріалів Мірзаханяном досить часто)

4. Георгій Каптелін - заступник головного редактора інформаційного агентства "ТАСС" (зустрічається в подальшій відправці матеріалів Мірзаханяном досить часто)

5. Ілля Барабанов - спеціальний кореспондент газети "Комерсант" (в розсилці його практично немає);

6. Катерина Винокурова - спеціальний кореспондент інтернет-видання "Znak.com" (також не зустрічаэться в розсилці);

7. Володимир Дергачов - спеціальний кореспондент "RBC.ru" (присутній час від часу в розсилці);

8. Катерина Пєтухова - редактор відділу "Колишній СРСР" інтернет видання Lenta.ru (зустрічається в подальшій відправці матеріалів Мірзаханяном досить часто. З Катериною час від часу Мірзаханян сперечається, коли вона не хоче брати матеріали без посилань на українські ЗМІ або з недостатніми доказами) ;

9. Тетяна Байкова - редактор відділу міжнародних новин газети "Известия" ( "Известия" практично завжди використовуються);

10. Максим Іванов - заступник редактора відділу політики газети "Комерсант" (практично немає в розсилці);

11. Андрій Винокуров - спеціальний кореспондент інтернет видання "Газета.ru" "(практично немає в розсилці);

12. Костянтин Волков - спеціальний кореспондент у "Російська газета" (в "Російську газету" зустрічаються розсилки);

13. Олександр Реутов - редактор відділу міжнародних новин МІА "Росія Сегодня"

І кілька експертів;

14. Микола Калмиков - директор Експертно-аналітичного центру при РАНХіГС

15. Олександр Ведрусов - директор аналітичного центру "СтратегPRO"

Українські сайти, які найчастіше публікували «новини» Мірзаханяна.

Саргіс часто вимагав, щоб відправлена від нього стаття була опублікована в «Golos.ua» (ЗМІ, що належить Компартії України Петра Симоненка). Напевно це найчастіше ЗМІ, що зустрічається. Але також часто присутні і інформаційне агентство «Українські Новини» (холдинг Фірташа-Льовочкіна) і «Коментарі», досить багато «Вістей» (належить екс-міністру часів Януковича Олександру Клименку). Час від часу ці публікації трапляються і в інших ЗМІ. Важко сказати чи були фінансові відносини з усіма перерахованими українськими сайтами. Але з тими, з якими працювали найчастіше, ймовірно такі відносини були. Підтвердження цьому зустрічаються в дампі.

Ось приклад як створювалися інформаційні приводи для публікацій: 

Армен Мартиросян з емейла civilunion@mail.ru

 28.07.2016 пересилає Саргісу Мірзаханяну таку пропозицію-емейл на тему як організувати голосування в радах за вимогами федералізації України

Ось такі методи розгойдування ситуації в Україні застосовувалися російськими медіатехнологами в 2014-2017 роках.

четверг, 24 декабря 2020 г.

Злом Мірзаханяна: Частина 2. Як Вадим Рабінович та інші ОПЗЖопники залучались Кремлем до дестабілізації в Україні

 

Ми продовжуємо вивчати дамп (архів) зламаної електронної пошти російського пропагандиста Саргіса Мірзаханяна, опублікований «Миротворцем». Перша частина аналізу матеріалів дампа стосується того, як прибічники Владислава Суркова організовували і фінансували сепаратистські настрої в Закарпатській області. Однак, така діяльність велася, практично, в усіх ключових регіонах нашої країни - в Одесі, Харкові, Дніпрі, Запоріжжі та навіть Києві.

Метою кремлівських комбінаторів було використовувати тренд, запущений реформою децентралізації, для того, щоб максимально розхитати єдність України. Створити на її території ряд квазі-незалежних анклавів під різними ідеями етнічного, мовного і економічного характеру. Такою метою було і наділення Одеси статусом «порто-франко» - території, що користується правом безмитного ввезення та вивезення товарів.

Якщо ви ще не дивилися фільм Крістофера Нолана «Аргумент» (Tenet), то краще не читайте далі, бо в тексті будуть спойлери.

Сюжет Крістофера Нолана і сценарій Кремля

Кілька ключових сцен фільму «Аргумент» відбуваються в аеропорту норвезької столиці Осло. Антигерой фільму, російський олігарх Сатор, за допомогою своєї компанії «Ротас» створив там і по всьому світу цілу мережу логістичних хабів «франко-портів». Це споруди і території, які, по суті, є офшорними зонами на території різних держав.

Товари та предмети, які потрапляють туди з-за кордону, не обкладаються податками і часто навіть не оглядаються спецслужбами. «Франко-порти» використовують, щоб мати доступ до своїх інвестицій (наприклад, до дуже дорогих картин). Але не імпортують їх на митну територію держави, щоб не влетіти в копієчку національних зборів.

У фільмі Нолана - це прекрасне місце для того, щоб заховати не лише радіоактивні матеріали, але і інвертори, які звертають ентропію назад ... Проте, ми тут не для фізики і не для обговорення фільму.

Після того, як жителі Одеси продемонстрували, що в їхньому місті сепаратистський проект не може увінчатися успіхом, їх спробували спокусити солодкою цукеркою повернення статусу безмитної території «порто-франко», яким Одеса користувалася в 1819-1858 роках.

Іншими словами, було створено рух, який виступав за створення в Одесі самокерованої спеціальної економічної зони, в якій можна було заховати «інвертор часу і простору», щоб зворотня течія часу повернула Одесу в «совок». А прототипами героя фільму «Аргумент» російського олігарха Сатора, самі того не знаючи, виступили депутати партії «Опозиційний блок» (нині ОПЗЖ).

Як створювалася «Одеська автономія»

За допомогою мережі людей, які були підгодовані кремлівськими грошима, помічник Суркова - Інал Ардзінба - організовував на території України заходи, присвячені федералізації країни і автономізації регіонів. Публікації про цю діяльність використовувалися, щоб максимально розігріти градус протистояння і поляризувати суспільство. Саргіс Мірзаханян використовував свої контакти, щоб публікувати в українських інтернет-медіа статті про діяльність сепаратистських проектів, і про те, як їх переслідують СБУ і «правосеки».

18 вересня 2014 року помічник Суркова Інал Ардзінба, використовуючи свою офіційну пошту inalardzinba@mail.ru, пересилає Саргісу Мірзаханяну фотографію і заяву колишнього депутата міської думи Одеси Ігоря Дмитрієва.

Він багато разів згадувався волонтерами міжнародного розвідувального співтовариства «ІнформНапалм», в період вивчення зламаних електронних поштових скриньок Суркова і його оточення.

Примітно, що метадані файлу з текстом заяви про «автономії Одеси» говорять про те, що текст був створений самим помічником Суркова - Іналом Ардзінбою, що можна перевірити, відкривши файл.

Саргіс Мірзаханян пересилає підготовлену Ардзінбою заяву Ігоря Дмитрієва про «одеську автономію» на адресу співробітника «РІА Новини» Василя Пушкова. Пушков нині є директором з міжнародного співробітництва агентства новин Sputnik, а раніше був керівником центру міжнародних проектів МІА «Росія сьогодні».

Ще через п'ять годин текст, написаний Ардзінбою від імені одеського депутата, опублікований на сайті РІА «Новини». А після публікації на РІА «Новости» «підхоплений« і багатьма українськими виданнями.

У наступні три роки описана схема працює безвідмовно. Ардзінба пересилає Мірзаханяну завдання і «темники», а часто і просто - готові тексти з фотографіями та відео з місця подій. А Мірзаханян через свої контакти в російських і українських медіа забезпечує освітлення сепаратистської діяльності, яку Адміністрація Президента Росії здійснює на території України.

22 вересня 2014 року Саргіс Мірзаханян пересилає лист з «ексклюзивною інформацією» своїм контактам з видання izvestia.ru.

Через тиждень журналісти звітують Мірзаханяну про виконану роботу - замітка опублікована.

Метою кремлівських режисерів була саме дестабілізація, а не самостійність одеситів. Доказом цього є те, що Ардзінба паралельно підтримував через медіа відразу кілька конкуруючих проектів.

Так, наприклад, їм була придумана і створена «Народна рада Бессарабії». 29 березня 2015 року Ардзінба (вже з іншого свого ящика - viktor_vinogr@mail.ru) пересилає Мірзаханяну текст новини про створення цієї «ради».

У медіа активно просуваються різні спікери цього руху, які, звичайно ж, кажуть, що ніякі вони не сепаратисти, а просто погуляти вийшли ... Їхні коментарі Мірзаханян так само слухняно розміщує на російських і українських медіа-ресурсах.

А коли Служба безпеки України природним чином починає реагувати на такого роду активність, то в медіа відразу ж розміщуються новини про наступ на свободу слова і репресії від проклятих сатрапів.

 

Як Інал Ардзінба в Україні форуми організовував

29 червня 2015 року Саргіс Мірзаханян направляє Інал Ардзінбі бланк запрошення на так званий «II Всеукраїнський конституційний форум». Запрошують на форум Олексія Калініченко, віце-президента Міжнародної громадської організації «Громадянський союз», і Олену Бережну, директора Інституту правової політики та соціального захисту (мати Ірини Бережної, про яку Андрій Портнов писав Борису Рапопорту).

У відповідь Інал Ардзінба пересилає Мірзаханяну вже готову резолюцію цього форуму, який тільки через тиждень, 8 липня 2015 року, повинен пройти в «Президент-готелі» в центрі Києва.

За пару днів перед форумом Ардзінба надсилає його організаторам «темник», який повинні озвучити спікери форуму.

Українські регіони, над сепаратистськими настроями яких працював Ардзінба, на форумі повинні були представляти Олексій Цвєтков, лідер громадського руху «Одеса - за порто-франко»; харків'янка Алла Александровська, депутат Верховної Ради 3-5 скликань; юрист Василь Россихін; а також Дмитро Чистілін, президент Міжнародної наукової громадської організації «Міжнародний інститут розвитку та самоорганізації ім. Саймона Кузнеця».

В день проведення форуму Ардзінба скинув Мірзаханяну текст новини, за підсумками заходу, яка була в той же день розміщена в українських онлайн-медіа: 1-news.netтелеканалі 112УННГолосИзвестия, а також на російських Regnum і Рідус.

Співорганізатор форуму Олена Бережна веде активну антиукраїнську діяльність досі. Так, в 2019 році вона намагалася заблокувати прийняття і публікацію українського закону про мову, після того, як Конституційний суд скасував прийнятий в 2012 році так званий закон «Колесніченка-Ківалова».

Активну участь у форумі взяли і близька соратниця Віктора Медведчука Олена Маркосян, а також колишній соціаліст Олександр Мороз.

Точно такий же захід під контролем Ардзінби було проведено і в Одесі, новини про який Мірзаханян розпихав майже по тим же самим онлайн-майданчикам. Правда, цього разу активну участь у висвітленні брав одеський журналіст Юрій Ткачов і його «Таймер».

Те ж саме повторилося і в Харкові, вже під проводом Алли Александровської.

А потім і в Дніпропетровську ...

Іншими словами, помічник Суркова почувався в Україні, як у себе вдома. А коли СБУ заарештовувало організаторів цих заходів, тих що фінансуються Кремлем люди (такі як, наприклад, Олексій Тарасов та Дмитро Перлин з «Всеукраїнської комісії з прав людини») кричали на всіх європейських конференціях про те, що в Україні - наступ на свободу слова і права людини.

Представники ОБСЄ та інших організацій покірно підставляли свої вуха під розвішування на них «кремлівської локшини», і ось уже звіти про «критичну ситуацію з правами людини в Україні» люто публікуються українськими виданнями і лідерами думок.

Сатор-Рабінович: не такого сюжету ми чекали від Крістофера Нолана

Весь 2015 і 2016 роки Ардзінба і Мірзаханян продовжують розгойдувати ситуацію в регіонах України. Напевно, ці факти були б особливо цікаві для тих, хто сміявся над «планом« Шатун », про який розповідали в СБУ.

Однак, для успіху кремлівської затії мало було використовувати активістів на зарплати, яких в кожному місті-мільйоннику України можна було знайти «пачку за три рубля». Для реальних інформаційних приводів потрібні були офіційні особи і лідери думок. Ними стали народні депутати від «Опозиційного блоку» Вадим Рабінович і Микола Скорик.

Ось Ардзінба пересилає Мірзаханяну новина про те як Рабінович і Скорик виступають за «порто-франко». А ось через три дні ця новина вже на сторінках українських сайтів: Odessa-Daily, «Слово», «Репортер», odessit.ua. Розміщенням інформації в українському сегменті онлайн-медіа займався нині покійний антімайдановец Армен Мартиросян, який користувався поштовою скринькою civilunion@mail.ru.

У грудні 2015 року Ардзінба організовує мітинг за одеське «порто-франко» під стінами Кабінету Міністрів України.

Пізніше Рабінович висловлювався не тільки з приводу одеського регіону, а й про автономізацію харківщини, для якої в Кремлі придумали спеціальну назву - «Слобожанщина».

Згодом промоція народного депутата Вадима Рабіновича починає працювати як годинник. Мірзаханян просто пересилав Мартиросяну текст і віддавав короткі вказівки, де його опублікувати: «Вранці на Укрновини». А Мартиросян брав під козирьок і на наступний день текст виходив на сайті «Українських новин».

І судячи з аналізу листування Мірзаханяна - це відбувалося щодня впродовж декількох років. Вдумайтеся в це. Кожен день, захищаючись від російської агресії і лаючись з приводу того, «чи є мінстець міністерством пропаганди або не є?», Ми з вами читали статті та новини, написані підлеглими Владислава Суркова.

На наше щастя, багато людей, які працювали в Україні над темами, які просував Кремль, виявилися настільки корисливими та жадібними, що приймали рішення винятково виходячи зі своїх меркантильних інтересів. Тому їх дуже легко зловити за язик і показати їхнє справжнє нутро. Вадим Рабінович, який агітував за Миколу Скорика і обіцяв оперативно прийняти закон про «порто-франко», поливав нечистотами того ж Скорика, коли йому було це вигідно. Якби ці люди були дійсно ідейними і консолідованими навколо чогось більшого, ніж гроші - ми б могли вже втратити нашу Батьківщину.

среда, 23 декабря 2020 г.

Як медіатехнолог Суркова публікував «новини» в українських ЗМІ

 


Медіатехнолог Владислава Суркова (колишнього помічника президента Росії Володимира Путіна, відомого як «головного ідеолога Кремля»), який працював на різні кремлівські проєкти: від «Ділова Росія», «Союзу добровольців Росії» до форумів у Криму, «втратив» пароль від своєї поштової скриньки. І нещодавно на сайті ORDiLO, який використуовують українські хакери для публікації кремлівської пошти, були викладені імейли Саргіса Мірзаханяна за 2014–2017 рік.

Саргіс Мірзаханян відомий як помічник російського депутата Ігоря Зотова, член його «Російської партії пенсіонерів за справедливість». Електронне листування Мірзаханяна вже потрапляло в поле зору українських дослідників, коли вони вивчали кілька тисяч електронних листів Владислава Суркова та заступника Суркова Інала Ардзінби, і з яких випливало, що він займався підтримкою російських проєктів федералізації України та співпрацею з прихильниками Путіна в Європі.

«Український кіберальянс» в особі Андрія Барановича, відомого як Шон Таунсенд, підтвердив мені, що вони працювали над цим дампом, що в нього не вносилися зміни.

Дамп складається з майже 20 тисяч імейлів. Велика його частина – майже щоденне листування між медіатехнологом Саргісом Мірзаханяном і: російськими ЗМІ, виконавцями, що працювали з рекомендованими медіа-компаніями в Україні, а також листування з «клієнтами»: Олегом ЦарьовимЯною ЛонтратовоюАльоною Березовською та іншими.

Основним виконавцем по рекомендованих компаніях в українському інформпросторі є людина на ім'я (у всякому разі, так написано в імейлі) Ніна Мартинова, через яку Мірзаханян погоджує розміщення в українських ЗМІ певних матеріалів. Чи існує така людина, чи це – поштова скринька, яка використовується під вигаданим іменем, ми ще не з'ясували. Але фото людини зі схожим прізвищем та ім’ям є на сайті «Українського Вибору».

Наведу вам абсолютно невеликий приклад того, що розміщувалось і на які теми навесні 2017 року. Наприклад, навесні 2017 були розміщені (судячи з усього, за гроші. Медіа-плани з цінами є в дампі, як і узгодження цін окремих публікацій) матеріали, такого характеру:

1.  Імпічмент Порошенка: коментарі від ОПЗЖ, Мороза, Київради, АТОшніків, Глави антикорупційного комітету, Тарути, Бєлгородської громади, «НАБУ заблокували активісти з вимогою проти Порошенка». Великий пласт різних публікацій на тему імпічменту.

2.  Другий пласт публікацій - це «Угорці вимагають більше прав». Взагалі по Закарпаттю в папках вхідні та вихідні понад 50 повідомлень. В основному це пересилання аудіо / відео та текстів для підготовки статей Мірзаханяну. А потім від нього розсилка Ніні Мартиновій з вимогою «опублікувати терміново» в такому-то українському ЗМІ. Далі звичайно слідує присилання Мартиновій назад посилання на вже опублікований матеріал в українських ЗМІ і його подальше пересилання по російським ЗМІ цієї публікації.

3.  Запрошення, підготовка приїзду в Крим депутатів різних партій з Європи, як «Ліга Півночі», «Вперед Італія», «Альтернатива для Німеччини», «Свобода та пряма демократія Чехії», австрійська партія «Свобода». Ця частина листування - окремий блок, тому що Мірзаханян навіть у своїй біографії пише про те, що два Ялтинських форуми організовував він особисто.

4.  Четвертий великий пласт - це матеріали про допомогу «українським біженцям», жителям Донбасу (тут і поїздки на окуповану територію і обговорення підготовки різних виступів «спікерів» Мірзаханяна на цю тему).

5.  Публікації на тему підтримки ініціатив Бондарчука щодо афганців.

6.  Окремі регіональні приводи типу: «Завод Запоріжжя хоче відновити відносини з РФ».

7.  Чи інформаційний привід - «польська громада Львова блокувала трасу».

8.  Є явно постановочні мітинги з дивним відео, знятим то днем то вночі і подальша розсилка по ЗМІ статей на тему: «Блокування ЦВК і зіткнення під ЦВК з поліцією».

9.  Як я вже писала регулярно зустрічається угорське питання, наприклад з темою статей: «Угорська громада Закарпаття збунтувалася проти Порошенка».

10.  Мітинги по Мелітополю зі зверненням ОПЗЖ Балицького.

11.  Тема «утиски свободи слова» теж один з постійно використовуваних наративів: «В Україні нацменшини збираються подати до Європейського суду через квоти на ТБ».

12.  Регіональні мітинги і виступи на тему імпічменту: «Жителі Чернігова про імпічмент Порошенко».

13.  Трьох-ходова провокація на тему захоплення мітингувальниками приймальні Кабміну: «Проти прихильників Порошенко був застосований газ». (І це ось ми тільки вийшли на 13.03.2017)

14.  10.03.17 - «3 нацобщини засудили ініціативи Порошенко про мовні квоти».

15.  09.03.17 «Прихильники імпічменту третій день утримують приймальню» -, а потім ось вони продовжили 13.03, нібито проти них був застосований газ.

16.  09.03.17 - заява Киви про те, що МВС залучить до кримінальної відповідальності активістів російських земляцтв.

17.  8.03.17 - «В’ятровича привітали з 8 березня».

18.  7.03.17 - Про російське земляцтво. Там кілька статей було і по Одесі, і по Дніпру.

19.  07.03.17 - «Ті, що вимагали імпічменту Порошенко провели ніч в приймальні КМУ». Це, власне, те саме, що потім було додатково висвітлено 09.03.2017 (# 13) і 13.03.2017 (# 15) в публікаціях.

20.  02.03. З'їзд викладачів російської мови.

21.  «В’ятрович знову в російських ЗМІ».

22.  «Ківалов не боїться Грицака».

23.  «Губернатор Запоріжжя готує відповідь Мелітопольській Міськраді з приводу теж російської мови».

24.  Про Порошенко і В'ятровича.

І це публікації для розгойдування ситуації в Україні менше ніж за 3 місяці.

Яким чином вони в основному були ініційовані? Було кілька методів.

Перший, найпростіший метод - це коли матеріал розміщували більш-менш відомі центральні та національні українські ЗМІ і після цього його переопубліковували в російських ЗМІ. Однак таких випадків було дуже мало.

Другий варіант, який використовувала група Мірзаханяна, - це коли якесь невеличке регіональне інформаційне агентство або інформаційний ресурс публікував матеріал у себе. Наприклад, так було з приводу Ківалова. Цей матеріал брав Одеський «Топор.UA». Потім цей же матеріал Мірзаханян обробляв, відправляв Ніні Мартиновій з жорсткою вимогою «розмістити терміново». Він часто вказував, де саме потрібно було розміщувати. У яких конкретно українських ЗМІ. Судячи з усього, це робилося за гроші. І після того, як ці матеріали виходили в первинному українському ЗМІ, буквально відразу ж протягом короткого часу, іноді 20-30 хвилин, іноді годин йшла розсилка по російським ЗМІ.

Третій варіант ще цікавіший. Були зареєстровані сторінки на Facebook або на YouTube з мінімальною кількістю передплатників, де публікувалося відео або фотоматеріали про організовані акції. Судячи з усього, деякі з цих акцій були спеціально організовані помічниками Мірзаханяна. Наприклад, акція по захопленню приймальні Кабміну і сама сторінка на Facebook, наприклад, на якій посилаються по захопленню приймальні, проіснувала буквально 10 днів. З цього «захоплення приймальні Кабміну» вони організували 3 хвилі публікацій - в день, коли була захоплена приймальня, потім день, коли вони продовжували утримувати приймальню Кабміну і вимагали імпічменту, і в третій раз - це коли проти протестуючих нібито був застосований газ. Після цього сторінка була благополучно закинута.

Четвертий метод отримання публікацій - це коли їх кореспондент, що представляється від якогось практично невідомого агентства, які не ідентифіковане в інформаційному просторі України, обдзвонює потенційних спікерів, які можуть щось сказати на потрібну їм тему. Це часто були депутати від ОПЗЖ Верховної Ради (на 2015-2017 рiк це були депутати вiд "Опозицiйного блоку" i "За життя", якi пiзнише увiйшли в ОПЗЖ), були депутати від ОПЗЖ регіональних, обласних або міських рад. Іноді це був, до речі, на той момент радник Міністра внутрішніх справ, наприклад, Кива. Цих інтерв'ю, до речі, досить багато в папці «вхідні» Мірзаханяна у вигляді аудіофайлів, які від нього потім виходять у вигляді тексту майбутніх статей. У цих аудіофайлах, власне, міститься наговорений текст з потрібними спікерами на потрібну тему. Потім з них вибираються найбільш необхідні російській пропаганді тези. Потім ці тези, власне, перетворюються в статтю. Стаття відправляється Ніні Мартиновій, яка публікує її в українських ЗМІ, а потім вже з українських ЗМІ з посиланням відправляється ця публікація в російські ЗМІ.

Щоразу «заказухи» спочатку йшли через публікацію в українських ЗМІ. Судячи з листування, за гроші.

У дампі є і список ЗМІ з цінами розміщення. Є окремі емейли, де, наприклад, в листі від 16.02.2017 Мартинова пише Мірзаханяну (орфографія збережена): «Главком за 2-ву ціну, наш варіант в розділ економіка з посиланням на« Вести »візьмемо».

Не дивлячись на те, що Мірзаханян дуже часто вказував, які ЗМІ він хотів би, щоб опублікували цей матеріал. Не завжди йому вдавалося опублікувати в тих ЗМІ, в яких він хотів. Іноді це були інші ЗМІ. Але, тим не менш, в таких ЗМІ вдавалося проштовхнути потрібну тему. І потім робилася розсилка вже на великі російські ЗМІ. У листі від 15.02.2017 Мартинова скаржиться Мірзахаяну про те, що їх підрядник пише про неготовність розміщувати проплачені статті цілим рядом українських ЗМІ (наводжу повністю текст цього листа).

До речі, перерахую які російські ЗМІ брали участь в подальшому поширенні. Наприклад, у Мірзаханяна в папці «Draft» лежить один з емейлів - «зустріч 23 січня 2017 о 17:30» і там є перелік тих, кого він запрошував «для обговорення»:

1. Євген Бекасов - головний редактор телеканалу "Росія 24" (зустрічається в подальшій відправці матеріалів Мірзаханяном досить часто)

2. Олексій Гореславський - виконавчий директор медіа-холдингу "Rambler & Co" (майже не зустрічається, або його емейл я не ідентифікувала)

3. Арсеній Оганесян - головний редактор газети «Известия» ( «Известия» зустрічаються в подальшій відправці матеріалів Мірзаханяном досить часто)

4. Георгій Каптелін - заступник головного редактора інформаційного агентства "ТАСС" (зустрічається в подальшій відправці матеріалів Мірзаханяном досить часто)

5. Ілля Барабанов - спеціальний кореспондент газети "Комерсант" (в розсилці його практично немає або його емейл не ідентифіковано);

6. Катерина Винокурова - спеціальний кореспондент інтернет-видання "Znak.com" (також не зустрічала в розсилці);

7. Володимир Дергачов - спеціальний кореспондент "RBC.ru" (присутній час про час в розсилці);

8. Катерина Пєтухова - редактор відділу "Колишній СРСР" інтернет видання Lenta.ru (зустрічається в подальшій відправці матеріалів Мірзаханяном досить часто. З Катериною час від часу Мірзаханян сперечається, коли вона не хоче брати матеріали без посилань на українські ЗМІ або з недостатніми доказами) ;

9. Тетяна Байкова - редактор відділу міжнародних новин газети "Известия" ( "Известия" практично завжди використовуються);

10. Максим Іванов - заступник редактора відділу політики газети "Комерсант" (практично немає в розсилці або його емейл я не змогла ідентифікувати);

11. Андрій Винокуров - спеціальний кореспондент інтернет видання "Газета.ru" "(практично немає в розсилці або його емейл я не змогла ідентифікувати);

12. Костянтин Волков - спеціальний кореспондент у "Російська газета" (в "Російську газету" зустрічаються розсилки);

13. Олександр Реутов - редактор відділу міжнародних новин МІА "Росія Сегодня"

І кілька експертів;

14. Микола Калмиков - директор Експертно-аналітичного центру при РАНХіГС

15. Олександр Ведрусов - директор аналітичного центру "СтратегPRO"

Українські сайти, які найчастіше публікували «новини» Мірзаханяна.

Саргіс часто вимагав, щоб відправлена від нього стаття була опублікована в «Golos.ua» (ЗМІ, що належить Компартії України Петра Симоненка). Напевно це найчастіше ЗМІ, що зустрічається. Але також часто присутні і інформаційне агентство «Українські Новини» (холдинг Фірташа-Льовочкіна) і «Коментарі», досить багато «Вістей» (належить екс-міністру часів Януковича Олександру Клименку). Час від часу ці публікації трапляються і в інших ЗМІ. Мені важко сказати чи були фінансові відносини з усіма перерахованими мною українськими сайтами. Але з тими, з якими працювали найчастіше, ймовірно такі відносини були. Підтвердження цьому зустрічаються в дампі.

Ось приклад як створювалися інформаційні приводи для публікацій: Армен Мартиросян з емейла civilunion@mail.ru 28.07.2016 пересилає Саргісу Мірзаханяну таку пропозицію-емейл на тему як організувати голосування в радах за вимогами федералізації України

Ось такі методи розгойдування ситуації в Україні застосовувалися російськими медіатехнологами в 2014-2017 роках.

Що з цим робити? У мене поки єдиної відповіді немає. Я, звичайно, знала про те, що така робота проводиться, і я розуміла завжди, що українські ЗМІ страждають від відсутності грошей і беруть платні матеріали. Мені важко, знаючи ситуацію на медіа-ринку, їх дорікати в публікації advertorials. Але робота за російські гроші це дещо інше. Адже часто це інспіровані, спеціально організовані інформприводи. Явно проплачені, іноді навіть не мітинги, а зняті незрозуміло де матеріали. І явно – в інтересах противників України. Ідентифікація та протидія публікаціям таких матеріалів, розміщених за російські гроші - це те, над чим потрібно думати і працювати. У мене поки немає єдиної відповіді як цьому протидіяти. Можливо, вона є у вас?

PS: На минулому тижні ми запросили 4 українських ЗМІ, які найбільш часто зустрічаються в листуванні щодо умов розміщення матеріалів, текст яких пересилався від Мірзаханяна на Мартинову з вимогою розмістити навесні 2017. І потім був розміщений в цих ЗМІ. Відповіді на момент публікації ми так і не отримали.

http://ukranews.com/news/487207-odesskyy-gorsovet-progolosoval-protyv-zakonoproektov-vyatrovycha

http://vesti-ukr.com/odessa/231237-odesskij-horsovet-proholosoval-protiv-zakonoproektov-vjatrovicha-

https://comments.ua/society/578733-melitopolskiy-zavod-ratuet.html

Прем'єр Чехії запідозрив Росію у спробі підпалу автобусів у Празі

  ПЕТР ФІАЛА. ФОТО: GETTY IMAGES Прем'єр Чехії Петр Фіала припуств, що саме РФ може стояти за спробою підпалу міських автобусів у Празі ...