понедельник, 30 ноября 2020 г.

На Закарпатті СБУ перевіряє благодійний фонд через можливе втручання у внутрішньо-політичну ситуацію в країні


 Служба безпеки України провела на Закарпатті санкціоновані обшуки у функціонерів одного із місцевих благодійних фондів.

Наразі перевіряється інформація про причетність іноземного фонду до діяльності, спрямованої на порушення державного суверенітету України. Зокрема, вивчається можливе втручання у внутрішні справи нашої держави та заподіяння шкоди державній безпеці України через фейкове поширення дії законодавства Угорщини і юрисдикції її державних органів на окремі регіони нашої країни.

Досудове слідство також досліджує факти сприяння іноземній державі окремими українськими публічними діячами. Вони підозрюються у підтримці державних органів сусідньої країни у веденні підривної діяльності на шкоду Україні, зокрема й у вчиненні дій із ознаками державної зради.

Під час обшуків правоохоронці виявили низку друкованих матеріалів, які популяризують так звану «Велику Угорщину» та створення етнічної автономії на Закарпатті. Також вилучено комп’ютерну техніку засоби зв’язку та інші матеріали, які слідчі будуть досліджувати як доказову базу протиправної діяльності фігурантів. 

Слідчі дії тривають. 

CБУ припинила спробу постачання контрафактних запчастин до вертолітної техніки українських авіакомпаній

 

Служба безпеки України викрила протиправний механізм поставки контрафактних авіазапчастин та обладнання до вертолітної техніки, що використовується під час проведення агрохімічних робіт у нашій країні.

Оперативники спецслужби встановили, що організували оборудку посадовці одного із державних авіаційних підприємств на Тернопільщині. Чиновники діяли у змові з менеджментом підконтрольної комерційної структури. Зловмисники незаконно списували, демонтували та вивозили з території держпідприємства авіаційні вузли та агрегати, що були встановлені на гелікоптерах Мі-2.

Щоб «прикрити» оборудки, посадовці фальсифікували технічну документацію на незаконно відчужене авіаційне обладнання. Враховуючи, що деякі елементи обладнання знаходились у незадовільному технічному стані, зловмисники вносили фіктивні дані щодо проведених ремонтних робіт і ресурсного відновлення.

Співробітники СБ України встановили, що викрадені авіазапчастини мали поставляти для потреб вітчизняних авіакомпаній-експлуатантів, які використовують вертолітну техніку при проведенні агрохімічних робіт по всій Україні.

Організатори незаконної схеми привласнили авіаційне майно державного підприємства на майже 5 мільйонів гривень. Співробітники СБУ оперативно блокували їх продаж авіакомпаніям.

У межах кримінального провадження, розпочатого за ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України, правоохоронці провели обшуки у виробничих приміщеннях та за місцями проживання фігурантів справи. Під час слідчих дій вилучено незаконно відчужене з держпідприємства авіаційне майно з технічною документацією, фіктивні акти ремонтних робіт та ресурсного відновлення обладнання, а також документи фінансово-господарської звітності, які мають доказове значення.

Заходи із викриття зловмисників, причетних до оборудки, здійснювалися співробітниками Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ спільно з Головним слідчим управлінням Національної поліції України під процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора.

Інформаційні операції Росії проти України в умовах гібридної війни (Юрій Федоренко)


 27.11.2020г. на базі ГО «АРДІС» була проведена онлайн-конференція на тему «Інформаційні операції Росії проти України в умовах гібридної війни». В обміні думками взяли участь відомі експерти-політологи: Дмитро Золотухін - Заступник Міністра інформаційної політики України (2017-2019 роки); Юрій Федоренко - Керівник Головного управління суспільних комунікацій та інформацій Адміністрації Президента України (2014 рік), керівник ГО «АРДІС»; Микола Голомша - Професор права, перший заступник Генерального прокурора України (2014 рік); Олег Марусяк - Народний депутат України ІХ скликання; Олесь Журавчак - Заступник Міністра культури України (2014 рік).

 

Ведучий-модератор:

Доброго дня, шановні експерти. Події останніх днів свідчать, що в Україні йде потужна інформаційна війна з боку Російської Федерації. Продовжуючи інформаційні спецоперації в Україні, Росія намагається використати Україну для зовнішнього впливу на хід політичних подій в світі. Для досягнення мети кремлівські ЗМІ використовують цілеспрямоване спотворення інформації, замовчування, вибірковість, «перекручування», спотворення інформації. Які шляхи протидії інформаційній агресії проти України може запропонувати експертне середовище?

 

Дмитро Золотухін:

Інформаційна війна проти України давно перейшла в «гарячу фазу». Серед методів російських маніпуляцій в інформаційному просторі хочеться відзначити наступні: створення телесеріалів з елементами пропаганди, акції «фабрик тролів», кампанії з дезінформації в анексованому Криму, використання фейкових наративів при описуванні дій Збройних сил України (ЗСУ) на Донбасі, фейковий фотографії із зони бойових дій, російські фейки про «знищення української стороною» цивільного Боїнга MH17 в липні 2014 року, «участь військових НАТО» в конфлікті на Донбасі, включаючи «американських найманців з Blackwater і Greystone», «безглуздість» підписання Україною Договору про Асоціацію з ЄС, матеріали про нібито «катастрофічну ситуацію» в українській промисловості, та дезінформаційні вкиди про те, що Україна є нібито «failed state» з нульовими перспективами інтеграції в ЄС та інші інститути Заходу.

Використовуючи подібні наративи, російська сторона прагне переконати окремі цільові аудиторії повірити в потрібні їй ідеї, наприклад, міфічні зв'язки України та ІДІЛ. Такий масштабний наратив російської пропаганди ми називаємо «серіал». Оскільки він має одну сюжетну лінію, яка може змінюватися, при цьому зберігаючи ключові особливості, які розраховані на обмежену цільову аудиторію. Не секрет, що російські наративи та прийоми з дезінформації мають високу ступінь ефективності саме завдяки своїй повторюваності в медіа. Тому, об'єктам дезінформації постійно розповідають одні й ті ж історії, роблячи їх все більш цікавіше та «екзотичніше». Наприклад, в історії про «українських карателів» кульмінацією стала поява «розп'ятого хлопчика».

Також, можна згадати такі російські наративи як «в Україні діють табори ІДІЛ», «Україна та 500 джихадистів», «переслідування кримських татар і «Хізб ут-Тахрір», як спільників ІДІЛ», а також фейки про батальйон Дудаєва в Україні, полк «Азов», «постачання Україною хімічного озброєння бойовикам в Сирії» та інші фальшивки в рамках інформаційних операцій РФ проти України. Не менш поширеним «серіалом» кремлівської пропаганди є «злочини ЗСУ та Мінські домовленості». Зокрема, прикладами російської дезінформації є такі меседжі як: «ЗСУ, Нацгвардія та добровольці «знищують» населення Донбасу», «фейкові фотографії з зони АТО», «Україна зриває Мінські домовленості», «ЗСУ готуються до штурму Донецька» та інші фейкові матеріали щодо конфлікту на Донбасі.

 

 

Юрій Федоренко:

Цілком погоджуюсь з шановним паном Дмитром, стосовно того, що Інформаційна війна проти України давно перейшла в «гарячу фазу». Російський інформаційний наступ відчувається на всіх фронтах - в друкованих та електронних ЗМІ, соціальних мережах, причому на українській території. Російська пропаганда обслуговує злочинні інтереси вищого політичного керівництва РФ, спрямовані на знищення України як держави і суб'єкта міжнародного права. Впровадження маніпулятивних технологій з боку держави-агресора почалося «не сьогодні». Зокрема, кількість акаунтів спрямованих на антиукраїнську пропаганду ресурсів становить майже 7 мільйонів осіб. Приблизно 70-80% їх IP-адрес адмініструвалися з Російської Федерації, а близько 20% - з непідконтрольної українській владі території. Ворожа сторона активно використовувала і використовує в інформаційній війні фейкові персонажі, штучно «накручені» акаунти, також застосовують і так звану «легальну розвідку», збираючи за допомогою необачних користувачів інтернету інформацію, яка може бути використана проти цілісності нашої країни.

Яскравим прикладом кремлівської дезінформації є висвітлення Росією трагедії пасажирського Boeing MH17, збитого в небі Донецької області в липні 2014 року. Після того як малайзійський Boeing 777 був збитий в Донецькій області, російські медіа почали поширювати версії про знищений сепаратистами український транспортний військовий літак. Однак, як тільки стало відомо, що саме росіяни і підконтрольні їм бандформування збили малайзійський авіалайнер, російські спецслужби вигадали фейк про «диспетчера Карлоса», який, як стане пізніше відомо, виявився звичайним злочинцем, якому росіяни, ймовірно, заплатили значну суму для поширення викривленої інформації. Кремль відразу ж поширив інформацію про те, що катастрофа сталася з вини України, і що українські військові насправді намагалися збити літак президента РФ, який повинен був летіти в тому районі.

 

Ведучий-модератор:

Пане Юрію, а що там з західними військовими підрозділами, які, нібито, розміщені на території України?

 

Юрій Федоренко:

Так, це окремий напрямок російської пропаганди присвячений, нібито, діючим на території України підрозділам військовослужбовців країн Заходу. Активно поширюються як в російському, так й іноземному сегменті мереж Інтернет наративи російської пропаганди про «участь військ НАТО та їх втрати в конфлікті на Донбасі», «невидиму війну польських найманців», «американських найманців з приватних військових компаній Blackwater і Greystone». Велика частина російських фейків базується на сфальсифікованих фото- і відеоматеріалах, які розповсюджуються і використовуються пропагандою РФ в російських і міжнародних ЗМІ, включаючи «Russia Today», інформаційне агентство «ТАСС», сайт «Украина.Ru», видання «Вести», «РИA Новости», «The Telegraph», а також соціальних мережах «ВКонтакте», «Однокласники». В Україні Росія намагається формувати бачення ситуації за допомогою проросійських маріонеток на телебаченні та в соцмережах. Вони вибирають якісь маргінальні новини або вигадують фальшиві. А потім намагаються їх поширювати, щоб вони потрапили в мейнстрім-новини.

 

Ведучий-модератор:

Дякую, пане Юрію. Пане Миколо, а яка ситуація з вітчизняними інформаційними каналами та ЗМІ? Чи спроможні вони на протидію такій інформаційній агресії?

 

Микола Голомша:

Україна вперше зіткнулася з війною, яку не так легко розпізнати як стандартний варіант війни. Одним з термінів для її характеристики виявився такий - гібридна війна.

На жаль, незважаючи на майже 6 років війни Росії проти України, Україна продовжує багато в чому залишатися в російській інформаційній парадигмі. У соцопитуваннях більше 4% респондентів відзначили, що вони отримують інформацію про ситуацію в Україні та світі з російських телеканалів, кожен п'ятий українець, який активно «черпає» інформацію з соціальних мереж, робить це з російських соціальних мереж. Хоча, з одного боку, це значно менше, ніж українські джерела, але, з іншого боку, в абсолютному вимірі - це близько 1,3 млн. громадян України. Також є тенденція до зниження частки тих, хто довіряє інформації з українських інтернет-сайтів і соціальних мереж. Разом з цим з 33% до 38,5% зросла частка тих, хто вважає, що в Україні занадто багато прокремлівських пропагандистських ЗМІ.

Багато українських телеканалів із загальнонаціональною мережею мовлення повторюють і часто цитують фрази-штампи російської пропаганди, транслюють українському суспільству відверто антиукраїнські дискурси, тим самим полегшують рішення зовнішньополітичних завдань країни-агресора Росії в її боротьбі проти України і за обдурення українського суспільства. Основні українські телеканали допускають до ефіру колишніх регіоналів, які звучать в унісон московським «старшим братам» по антиукраїнській пропаганді і меркантильно обговорюють, як би їм знову дорватися до влади і дорожче продати Україну Путіну. Треба визнати, що в самій Україні фактично не існує професійного контрпропагандистського телебачення, яке могло б професійно і об'єктивно доносити до мільйонів наших громадян інформацію про свавілля на тимчасово окупованих територіях, яке творить Росія.

 

Ведучий-модератор:

Дякую, Микола Ярославович. Пане Олеже, чи є, на вашу думку, якісь сталі напрямки в масиві інформаційної брехні, яку несуть кремлівські ЗМІ?

 

Олег Марусяк:

Так, безумовно є певна система та окремі напрямки цієї брехні. В результаті аналізу російських новинних текстів, можна виділити наступні тематичні блоки, які інтерпретують процеси, що відбуваються на Сході України в проросійському ключі. По-перше, в російських ЗМІ простежується чітка негатівізація образу України, шляхом примітивізації української влади та армії, наприклад: «Україна відправила на фронт 2 тис. недоучених курсантів», «Українські патріоти стріляють по школі і дитячому садку», «СБУ опустилася до того, що переслідує, навіть, беззахисні сім’ї біженців» («Сегодня»), «Київська гуманітарна допомога: зошити з бомбами для Донецька» («Комсомольська правда»), «Україна зараз продемонструвала, що може воювати з мирним населенням» («НТВ»). По-друге, ЗМІ гіперболізують антиросійські настрої в Україні, викликаючи у росіян страх перед, на їхню думку, радикальною та націоналістичною Україною, яка здійснює наступ на російськомовне населення і російський народ в цілому. По-третє, простежується не лише нейтралізація в ЗМІ ролі РФ в конфлікті, а й відверте відбілення ролі Росії в конфлікті на Донбасі, зокрема, про це свідчать новинні стрічки, на кшталт, «пенсії на Донбасі виплатять за рахунок Росії», «Росія обігріє Україну» («Комсомольська правда»), «подальше спроби ігнорувати допомогу з боку Росії має призвести до розпаду України» («Комерсант»).

У цих складних зовнішньополітичних умовах Україна також змушена вдатися до використання методів ведення інформаційної боротьби, які припускають апелювання до таких символів колективної свідомості нації як почуття патріотизму, власної гідності, честі та гордості, згуртованості перед зовнішнім ворогом.

У той же час, інформаційне протиборство між Україною та Росією в умовах гібридної війни викликає консолідацію громадян навколо нав'язаної російською пропагандою в ЗМІ картинки. Це пояснюється тим, що російська пропагандистська кампанія проводиться настільки агресивно та інтенсивно, що навпаки відштовхує від себе українських глядачів, які мали можливість на власні очі фіксувати фейки російських і проросійських ЗМІ. Тобто для росіян ця російська кампанія спрацювала на підняття рейтингу Володимира Путіна, але дивним чином для українців вона подіяла навпаки, призвівши до підвищення почуття власної гідності.

 

Олесь Журавчак:

Після фактичного припинення на Донбасі активної фази бойових дій Україна опинилася в складній ситуації: з одного боку це вже не війна, а з іншого - це ще не мир. Для Росії це означає перехід в нову фазу інформаційного протистояння. На зміну відкритій інформаційній агресії прийшли приховані інформаційні заходи під маскою мінського перемир'я. В рамках висвітлення військових дій на Донбасі, РФ використовує широкий спектр методів гібридної війни. Серед них: «криве дзеркало» - викривлення й пересмикування фактів і дискурсів; «спекуляції на історії», сутність якого полягає в «педалюванні» дискусійних моментів українсько-російської історії; «заперечення очевидного» - як метод створення видимості відсутності агресії з боку РФ; метод «показового миротворчості» - створення ілюзії того, що Москва мирно налаштована і зовсім не причетна до конфлікту сторона. Головне завдання Москви - постійно підігрівати донецький анклав по типу режиму в Придністров'ї, Осетії, Абхазії чи Карабаху. Бурхлива інформаційна експансія Кремля на Донбасі змусила людей в контрольованих бойовиками регіонах безмовно підкорятися встановленої диктатурі. У невизнаних республіках виникли групи людей, які не приймали позицію російських терористів, але висловити відкрито свою думку вони не намагалися - це загрожувало їхньому життю. Завданням російської пропагандистської машини тут є нівелювання таких груп шляхом створення довіри всього населення до проросійських представників влади та джерел інформації.

Тому, передумов до того, що після подій в Криму і на Донбасі там раптом настане мирне життя - немає і бути не може. Інформаційна війна триватиме ...

 

Ведучий-модератор:

Так. Війна триватиме. Тому головне питання на сьогодні - як Україна повинна захиститися від існуючих інформаційних загроз? У який спосіб та за рахунок яких дій?

 

Микола Голомша:

Щоб отримати перевагу в інформаційній війні, необхідно просувати українські цінності шляхом телерадіомовлення - в тому числі і на територію країни-агресора. Коли Україна почне грати на інформаційному полі противника? Що завадило керівництву України створити міжнародне та національне телебачення, за широтою мовлення аналогічне пропагандистському «Россия сегодня»? Коли в Україні відкриються офіси Facebook та інших найбільших соцмереж? Необхідно організувати міжнародне мовлення адекватного та об'єктивного «телебачення правди», для просування українських цінностей та лобіювання інтересів України за кордоном. Також необхідно налагодити більш тісний контакт з представниками російської опозиції, які перебувають в країнах G7, з українською діаспорою за кордоном, проводити спільні міжпарламентські, наукові, інформаційні та інші заходи, наприклад, в Конгресі США з лобіювання законних інтересів України.

Це складно для українського бюджету, але без належного фінансування інформаційну боротьбу з Росією не виграти. Росія щорічно витрачає сотні мільйонів доларів на лобізм своїх інтересів і на різні інформаційні диверсії, пропаганду війни, насильства та іншого зла.

 

Олег Марусяк:

Боротися з цією «агресією» складно, оскільки Україна не тоталітарна країна: тут вільне суспільство, інтернет, месенджери і канали, які «фізично неможливо закрити». Тому в найкоротший час Україна повинна вибудувати власну інформаційну політику і систему інформаційної безпеки.

 

Юрій Федоренко:

Боротьба на внутрішньому інформаційному полі України має доповнитись активною наступальною українською політикою в світовому інформаційному просторі, а також формуванням нашого впливу на медіапростір в самій Росії. Координацію таких дій повинні здійснювати РНБО або Офіс Президента, які мають відповідні повноваження. На масштабний інформаційний фронт повинні бути мобілізовані кращі національні кадри. Ми просто не маємо права залишити триваючу сім років інформаційну агресію без потужного медійного контрудару.

 

Олесь Журавчак:

Тут вбачається кілька напрямків.

По-перше, створення надійної системи інформування української та зарубіжної аудиторії - відновлення ретрансляційних пунктів для передачі сигналу на окуповану територію, розвиток української системи іномовлення. Цим Міністерство культури та інформаційної політики вже займається, але недостатньо швидко.

По-друге, зробити захист української інтернет-ресурсу пріоритетним на державному рівні. Адже інтернет - після традиційного телебачення і радіо - все впевненіше стає основним засобом інформування громадськості. Більш того, події інформаційної війни в Україні вперше продемонстрували застосування спецслужбами Росії підрозділів хакерів і груп «тролів».

По-третє - системне відновлення діяльності зарубіжних культурно-історичних центрів.

По-четверте - створення якісного українського інформаційного продукту, який би позитивно відображав українську дійсність, демонстрував досягнення в політиці, розповідав би про традиції та культуру нашого народу.

По-п'яте - для підтримки міжнародного іміджу України вкрай необхідний тісний зв'язок із зарубіжними громадськими інститутами, такими як зарубіжні діаспори, інформаційні центри, земляцтва ...

Одним словом, інформаційна політика України вимагає термінових змін, від яких буде залежати подальша доля нашої державності.

 

Ведучий-модератор:

Дякую! Підводячи підсумок хочу наголосити на тому факті, що відсутність адекватної системи захисту інформаційного простору країни робить Україну беззахисною перед кремлівською дезінформаційною агресією Росії.

Цілком очевидно, що тільки виважена державна реакція на інформаційні наступальні дії проти України, чітко вибудувана система захисту інформаційного простору, активні інформаційні наступальні атаки на нашого ворога здатні забезпечити перевагу в боротьбі за мир і незалежність України.

Ще раз хочу подякувати всім експертам, учасникам нашої сьогоднішньої розмови.

Ми переможемо!

пятница, 27 ноября 2020 г.

Covid-19 поражает российскую провинцию


 Путин, который живет один в безмикробном пространстве подмосковной виллы, защищенной от Covid-19 толстым пластиковым туннелем, орошающим посетителей дезинфицирующим средством, кажется не знает или не хочет знать как борятся с болезнью его соплеменники. А ведь  ситуация в провинциальных российских больницах остается тяжелой. Именно там, в провинции, эпидемия поражает сильнее всего, от Крыма до Сибири, где местные власти жалуются на нехватку лекарств и врачей. Во время первой волны около половины заболевших приходилось на Москву. Осенью ситуация совсем иная: сейчас три четверти заражений затрагивают провинцию. Однако в течение нескольких месяцев относительной передышки неравенство продолжает увеличиваться. Столица построила на базе выставочных центров пять огромных временных коронавирусных госпиталей, призванных облегчить нагрузку на больницы. Изображения этих блестящих и хорошо оборудованных центров контрастируют с картинками из регионов.

Переживающая коронавирус Россия раскрывается через дрожащие объективы мобильных телефонов, в коротких эпизодах, показывающих устаревшую систему здравоохранения. Здесь одни больные лежат на полу, другие в коридорах больниц. Там в морге на полу лежат груды черных полиэтиленовых мешков. Здесь снова отчаявшиеся фельдшеры скорой помощи видят, как их пожилым пациентам отказывают в госпитализации...  В городе Железногорск Красноярского края жители вынуждены в складчину покупать градусники для местной больницы. В Омске фельдшеры в знак протеста привозят пациентов с коронавирусом к зданию регионального Минздрава. В Архангельске  пациенты объявили голодовку, требуя лекарств, в Ульяновске на 400 пациентов приходится один врач, медсестра должна делать по 600 инъекций в день. В аппаратах ИВЛ не хватает кислорода... Расположенная в средней полосе России Ивановская область входит в число тех, кто признает, что больше не знает, где хранить тела умерших - при этом там с начала эпидемии зарегистрировано всего 213 смертей. Десятки таких видео, заполонивших интернет  стали настолько вопиющими, что уже сейчас несколько медицинских учреждений запретили использовать мобильные телефоны, а Министерство здравоохранения, со своей стороны, запретило врачам без разрешения выражать свое мнение в СМИ.

Такие трудности в регионах совсем не удивительны. В области здравоохранения разрыв между Москвой и провинцией огромен. В столице сосредоточено самое современное оборудование, а также гораздо большее количество медперсонала. В регионах, наоборот, во многих больницах не хватает всего - от канализации до краски для стен. Начальство больше не в силах что-либо организовать, разве что может с помощью начисления зарплат оказать давление, чтобы медработники не наговорили лишнего. В среду губернатор Владимирской области отличился тем, что проиллюстрировал карикатуру на существующие региональные диспропорции. Заболев Covid-19, он уехал лечиться в частную клинику в Москве, расположенную на расстоянии 250 км. Сначала Владимир Сипягин попытался это отрицать, но потом объяснил, что не хочет занимать драгоценное место в больнице в своем регионе.

Начиная с весны прослеживается еще одна тенденция: по всей стране тысячи медработников увольняются, несмотря на предоставление премий правительством, в то время как многие другие в поисках лучшего заработка из провинции предпочли переехать в Москву или Санкт-Петербург.

Контраст между российским центром и регионами продолжает углубляться, в то время как Россию угрожает захлестнуть вторая волна пандемии.

четверг, 26 ноября 2020 г.

Сателіти зомбі


 Що робити, якщо ти набрид всім? Своєю поведінкою, своїми вказівками, самою своєю суттю? Якщо ти на власному прикладі можеш виключно доводити негативні наслідки своїх дій і зовсім нічого не можеш запропонувати позитивного та корисного? Ти розумієш, що в тебе немає друзів, немає партнерів, немає однодумців.

Ти від цього страждаєш. Але – ти величезний. Не сильний, а лише величезний, але і цього достатньо, що б з тобою погоджувались і перед тобою плазували. Принаймні тобі так здається. Ти вважаєш себе головним і непохитним. Ти – центр всесвіту! Та ти помиляєшся. Бо Бог не дав тобі головного – розуму! В тебе величезне тіло і маленькі хворі мізки, які штовхають тебе у прірву. І ти падаєш…

Трагедія таких людей очевидна. Це особиста трагедія самої людини та її оточення. Але якщо на місті такої людини опиняється ціла країна? Тим більше, якщо вона займає величезну площу, населена сотнями мільйонів людей які прагнуть кращого життя, але керує цією країною недолугий та хворобливий мозок? То вже трагедія континенту або, навіть, світу!

Застрягши у своїх видіннях світового панування, такий мозок не може об’єктивно оцінювати реальність і намагається пристосувати її, реальність, під свої клінічні забаганки та потреби. Така країна перетворюється на величезного дурня з сокирою, від якого тікають та намагаються не попасти йому на очі, та, врешті решт, будуть вимушені зібратися усім світом, відібрати сокиру та відправити на примусове лікування. В даному випадку – лоботомію.

Кремль розуміє, що час такого лікування вже не за горами. Тому він намагається усіма силами оточити себе хай не друзями, бо у такого дурня не може бути друзів, але хоча б тими, хто буде вимушений терпіти його поведінку та не матиме змоги на протидію. Кремль іде на все. На підкупи, залякування, навіть вбивства непокірних. Але це вже мало допомагає. Вже навіть тіло країни – її люди – зрозуміли, що з мізками не все в порядку. Мізки хворі. І хворі – невиліковно.

Що вже казати про зовнішнє оточення! Країни, які Кремль десятиріччями вважав «вассалами» імперської Росії, практично вийшли з під контролю. Прибалтика, Молдова, Білорусь, Кавказ, Азія. Україна, яка змогла силою «відірвати» себе від «московського примарного щастя», показавши світу, що справжня сила в правді, а не в кількості танків та ракет, стала справжнім дороговказом для інших країн «примусової московської дружби».Але грошима довго не втримаєш звичний Кремлю стан речей. «Програвши» практично всі вибори в країнах – сателітах, Росія не може запропонувати їм нічого іншого крім фінансового ресурсу. Та, нажаль для Росії, населення цих країн вже чітко розуміє вартість такої «безвозмездной» допомоги з боку Кремля. Виходячи з останніх подій, такий розвиток ситуації не влаштує людей, які прагнуть свободи, демократії та процвітання для своїх незалежних країн!

Кремль намагається не випустити із своєї сфери впливу Білорусію. Народи Білорусі та Росії насправді мають дуже багато спільного. Для Кремля Білорусь була таким собі резервом або ж навіть «заповідником» національних традицій та «скрепів». Але з’ясувалось, що народу «братньої» Білорусі набагато ближчі європейські демократичні цінності, аніж примарні «кремлівські скрепи». Навіть спокійні та врівноважені білоруси зрозуміли нездатність кремлівського мозку вести людей до щастя та процвітання.

Сотні тисяч простих людей вийшли на вуличні протесті з метою припинити постійну брехню та приниження, до яких призвела прокремлівська політика минулого керівництва країни. Лукашенко, «молодший брат» Путіна за авторитарністю правління, передостанній диктатор Європи, своїми діями розвіяв останні ілюзії що до «демократичного спрямування» такого правління. Ніякої демократії, ніякої свободи волевиявлення! Ніякої надії!

Намагання Кремля в «ручному режимі» контролювати розвиток суспільства таких країн-сателітів в першу чергу проявляється у спробах впливу на виборчі процеси. Кремль готовий на будь які кроки заради того, щоб головні «крісла» на виборах отримували прокремлівські кандидати та партії. Росія вже програла Білорусь. У будь якому варіанті подальшого розвитку ситуації, варіант «московського вибору» вже програний. Росія переграла сама себе вперто намагаючись не брати до уваги спротив мільйонів білорусів нелегітимній прокремлівській владі Лукашенко. На черзі Молдова.

Схоже на те, що Ігор Додон не боротиметься за президентську посаду після підбиття підсумків голосування в Молдавії. Відбувається щось фантасмагоричне, але цілком реальне - громадянка Румунії Майя Санду перемогла на виборах Президента Республіки Молдова.

Що ця подія означає для Москви?

Президент Молдавії відповідає за зовнішню політику держави. Курс на євроінтеграцію, і, можливо, навіть на об'єднання з Румунією на найближчі 4 роки забезпечений. Цього часу достатньо для того, щоб проросійські політичні сили Молдови повністю втратили свій вплив у країні. Така ситуація унеможливить «розворот на Схід» на наступних президентських виборах.

При президенті Санду можливе загострення ситуації в Придністров'ї. На території ПМР, за різними даними, проживає більше 200 000 російських громадян. Новим керівництвом Молдови буде підніматися питання про виведення Оперативної групи російських військ з Придністровського регіону. У 2018 році, коли Генасамблея ООН закликала Москву вивести свої війська з Придністров'я, Ігор Додон, на той час президент Молдови, не підтримав резолюцію. Тепер же, не складно припустити, що Майя Санду почне посилатися на цей документ і можливо навіть просити допомоги у НАТО для того, щоб змусити російських військових покинути ПМР.

Настає складний період розвитку російсько-молдавських міждержавних відносин, в якому буде більше прагматизму і все менше розмов про братні історичні зв'язки.

Росія стрімко втрачає «союзників», від яких залишаються лише витрати на утримання анклавів: від Грузії Росії дісталися Південна Осетія та Абхазія, від України Крим, ДНР і ЛНР, від Молдови - тільки Придністров'я, від Вірменії - зруйнована війною маленька частина колишнього Карабаху. Ці анклави не мають ніякої своєї економіки, нічого не виробляють, живуть за рахунок Росії, «проїдаючи» останні і без цього примарні можливості зростання економіки Росії і шанси на поліпшення добробуту росіян.

Прибалтика стовідсотково пішла в ЄС, Азербайджан інтегрувався до турецького проекту, Середня Азія змінює прокремлівський вектор на дружбу з Туреччиною та Китаєм. Не краща ситуація і на кавказьких «околицях» самої Росії: південні республіки вдають, що є частиною Росії тільки до тих пір, поки Росія зможе їх утримувати.

Але грошима довго не втримаєш звичний Кремлю стан речей. «Програвши» практично всі вибори в країнах – сателітах, Росія не може запропонувати їм нічого іншого крім фінансового ресурсу. Та, нажаль для Росії, населення цих країн вже чітко розуміє вартість такої «безвозмездной» допомоги з боку Кремля. Виходячи з останніх подій, такий розвиток ситуації не влаштує людей, які прагнуть свободи, демократії та процвітання для своїх незалежних країн!

вторник, 24 ноября 2020 г.

Неликвидное «черное золото» ОРДЛО

 


По геологическим запасам ископаемого угля Украина занимает первое место в Европе и восьмое в мире. Разведанные запасы угля в Украине в 1998 году составляли около 50 млрд. тонн, а прогнозные запасы-около 120 млрд. тонн.

Шахтный фонд в 2008 году составлял 160 шахт, из них 140 – государственные. На начало января 2012 года в Донецкой области насчитывалось 95 работающих угледобывающих предприятий, в том числе 67 – государственные, а 28 – негосударственной формы собственности. Ежегодные объемы добычи угля в Украине в 1995-2013 годах составляли в среднем 80 млн. тонн, пишет Юрий Федоренко, на своем блоге в «Цензоре.нет».

Следует откровенно сказать, что последние тридцать лет угольная отрасль Украины тяжело болела. Лечили ее с помощью государственных дотаций, но со временем Государственная копилка все быстрее опустошалась, и все меньше оставалось средств на поддержку отрасли.

Во избежание распыления бюджетных средств в 1995 году правительством было принято решение о ликвидации 137 шахт из 280 угледобывающих и углеперерабатывающих предприятий. Половина от общего количества! Правда, у некоторых из этих шахт был шанс вернуться к работе, однако шанс чисто теоретический.

Но все это осталось в прошлом, в довоенные времена. Война больнее всего ударила именно по этой отрасли экономики Украины.

Значительная часть шахтеров в 2014 году стала архиважной составляющей пророссийского движения в Донбассе. Главари террористов, на митингах и во время беспорядков, как жупелом пугали намерениями «хунты», Америки и Европейского союза уничтожить промышленный потенциал Донбасса как конкурента европейской промышленности, и прежде всего – ликвидировать угольные шахты. Это стало мобилизующим фактором не только для обеспечения массовки, но и для наполнения незаконных вооруженных формирований добровольцами из числа горняков.

Фронт огненной линией поделил шахтеров на «наших» и «их». Тысячи «их» легли, чтобы не допустить захвата шахт «бандеровцами» и «западенцами» и уничтожения отрасли. И что же?

69 функционирующих государственных угольных шахт Донбасса оказались на неконтролируемой территории. На подконтрольной Украине территории осталось 33 функционирующие шахты, из которых только 4 считаются прибыльными.

«Ампутация» такого количества шахт привела к ежегодному сокращению объема добычи угля в Украине, который в 2019 году составил лишь 31 млн. тонн.

Но!

То, против чего воевали горняки из ЛНР и ДНР, сделало руководство этих непризнанных республик при поддержке российских властей.

Согласно информации, поступающей из разных источников, в том числе и из официальных источников ОРДЛО, объемы добычи угля на оккупированной части Донбасса сократились до 15 млн. тонн. Началась ликвидация, затопление и закрытие шахт. Шахтеры начали массово терять работу.

А что это значит для местных жителей, сказала продавщица на местном рынке: «если они все потеряют работу, то кто же будет приходить на рынок?» Реалии оказались диаметрально противоположными обещаниям пророссийской власти.

О ситуации в угольной промышленности после 2014 года и до сих пор писали и говорили много, но видимо настало время переосмыслить писанное и сказанное, подвести, как говорят, итоги и попытаться заглянуть в будущее, которое может ожидать отрасль (продолжение следует).

О боевиках из РФ в Украине


пятница, 20 ноября 2020 г.

Пригоди українців в аеропорту Лейпцига

 https://cloud.enigma.club/prigodi-ukraintsiv-v-aeroportu-leyptsiga_11_19_2020_05_10_pm_60.jpg

Наші джерела в правоохоронних органах Німеччини наразі повідомили, посилаючись на німецький ресурс jimdofree.com, що сьогодні на території аеропорту поблизу м. Лейпциг федеральною поліцією були затримані шість громадян України, які прибули на літаку Ан-74Т UR-74010, який належить державному підприємству “Антонов”. Вказані особи при перетині державного кордону ФРН використовували підроблені посвідчення членів екіпажу повітряного судна. Зокрема, згідно з інформацією джерел, затриманими особами є: Марченко Роман, 19.12.1975р.н., паспорт FB 347997, який є співробітником адвокатського бюро “Ілляшев та Партнери” (м.Київ), Коцюба Олександр, 11.09.1978р.н., паспорт FV045373, який є радником керівника ДП “Антонов”,

Президент "Антонова" йде з посади - BBC News Україна

Коцюба Олександр

Дехтяренко Ігор, 05.01.1972р.н., працює директором правового департаменту ДП “Антонов”,

Директор юридичного департаменту ДП "Антонов" Ігор Дегтяренко під час прес-конференції, Київ, 10 жовтня 2014 року.

Дехтяренко Ігор

Шевченко Ярослав, 23.05.1974р.н., фінансовий директор ДП “Антонов”, Харченко Михайло, 11.10.1948р.н.,  директор авіаційного підприємства ДП “Антонов”

Харченко Михайло

та Діский Євген. 02.05.1990р.н., начальник відділу на ДП “Антонов”.

 

За наявною інформацією вказані особи прибули 19 листопада п.р. до ФРН з використанням підроблених документів з метою вирішення бізнес-справ, а саме по заволодінню та встановленню контролю над німецькою компанією Antonov Logistic Salis, з метою отримання прибутків від комерційної діяльності фірми. Незрозуміло, чому вказані особи використали незаконний шлях потрапляння до Євросоюзу, шляхом підробки документів. Адже необхідно було витримати законну процедуру в’їзду до ФРН. За нашими даними, така схема незаконного перетину кордону та потрапляння до ФРН налагоджена “на потік” на авіапідприємстві під керівництвом Михайла Харченка та дозволяє незаконного мігрувати до країн єврозони з використанням підроблених посвідчень членів екіпажу повітряного судна. Слід зазначити, що такі посвідчення не потребують віз та загального проходження прикордонного контролю.

Будемо сподіватись, що федеральною поліцією Німеччини буде надана жорстка оцінка та рішуча відсіч спробам окремих громадян порушувати федеральні закони. Закликаємо німецькі та українські правоохоронні органи ретельно розслідувати цей інцидент.

Наразі, наше джерело в аеропорту Гостомеля підтвердило інформацію німецьких ЗМІ щодо даного факту. Зокрема, нами отримано копію відповідного наказу, про відрядження зазначених осіб який був підписаний Михайлом Харченко 18.11.2020 року за №2403.

Рахунок зашкварів Путіна

 



 Можливо, ще й не горить, але – підгорає!

За два останні місяці безпрецедентно зросли проблеми Росії на пострадянському просторі.

Спочатку – Білорусь. Народ на вулицях в Мінську, а Лукашенко гарячково будує у себе подобу старої латиноамериканської диктатури. З тією різницею, що якщо Сомоса був вірним «сучим сином США», то «бацька» при першій же можливості норовить знову пограти в багатовекторність. А заміни йому не видно. І незрозуміло, хто від кого залежить - швидше вже Росія від врятованого нею Лукашенко. Результат: Лукашенко під російським військовим дахом, на російські гроші, за підтримки російських пропагандистів будує в Білорусі антиросійську диктатуру латиноамериканського типу з «ескадронами смерті». 0-1.

У Киргизії президент Сооронбай Жеенбеков, який на радощах від того, що йому дозволили заарештувати попередника, створив євразійську партію (знаючи, що в Москві люблять слово "євразійство"), зараз вигнаний зі свого поста. Результати виборів скасовані, "євразійці" в повному загоні, а на чолі виявився недавній зек Жапаров, який для початку кинув Москву - обіцяв не виганяти Жеенбекова, а вигнав. Зараз, звичайно, визнає реальність і демонструє лояльність, але менш переконливо, ніж попередник. 0-2.

Ердоган перетворився на ключового гравця на Південному Кавказі, розморозивши погано заморожений карабахський конфлікт, і стимулював Алієва на рішучий бій. Прямо допомогти Вірменії Росія не змогла, а непряма підтримка поки неефективна. Спроби посередництва стали невдалими для Вірменії. Він свою ставку зробив, а в Вірменії зростає розчарування союзом з Москвою (при всій його раціональній безальтернативності, не варто скидати з рахунків емоції, пов'язані із завищеними очікуваннями). 0-3.

І тут ще феєрична ніч в Молдові, де Майя Санду обійшла Додона за рахунок потужної зарубіжної мобілізації. А це чітко проєвропейський політик - і навіть традиційно прагматичний курс Росії щодо Молдови тут може не спрацювати. 0-4.

Перемога "Грузинської мрії" на парламентських виборах в такому форматі, що їй не треба брати в молодші партнери проросійських "Патріотів". Які при цьому ще й погіршили свій результат у порівнянні з минулими виборами (було 5%, стало 3%). А партія «Єдина Грузія» Бурджанадзе не змогла навіть подолати 1% -ний (!) бар'єр. Лідери опозиції (в тому числі і представники прокремлівської партії «Альянс патріотів»!) не визнають вибори легітимними і відмовилися від мандатів в парламент. У країні почалися протести. Більш за все, спроба оскаржити результати голосування закінчиться безрезультатно: проблема в тому, що опозиція розколота, переслідує протилежні цілі і не може запропонувати виборцям щось більш переконливе, ніж партія мільярдера Іванішвілі. 0-5.

Якщо додати до цього ще й ситуацію в самій Росії, з її відцентровими тенденціями, постійними екологічними катастрофами, натиском коронавірусу, навколополітичними скандалами та іншими негараздами, то рахунок для Кремля стає практично розгромним.

Прем'єр Чехії запідозрив Росію у спробі підпалу автобусів у Празі

  ПЕТР ФІАЛА. ФОТО: GETTY IMAGES Прем'єр Чехії Петр Фіала припуств, що саме РФ може стояти за спробою підпалу міських автобусів у Празі ...